Місце і роль інноваційних технологій
в
сучасному освітньому просторі
Сьогодні перед вищою школою стоїть завдання створити умови для підготовки
інноваційно орієнтованих фахівців, які були б здатні забезпечити у перспективі
прискорений розвиток високотехнологічних галузей з високим експортним
потенціалом.
Словник дає таке визначення слова «інновація» (італ. innovatione)
– новина. У науково-методичній літературі визначена певна термінологія
нововведення – нові форми організації праці та управління, нові види
технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні
сфери.
Інновації в освіті – це процес творення, запровадження та поширення в
освітній практиці нових ідей, засобів, педагогічних та управлінських
технологій, у результаті яких підвищуються показники (рівні) досягнень
структурних компонентів освіти, відбувається перехід системи до якісно нового
стану. Слово «інновація» має багатомірне значення, оскільки складається з двох
форм: власне ідеї та процесу її практичної реалізації.Отже,
інновація освіти - цілеспрямований
процес часткових змін, що ведуть до модифікації мети, змісту, методів, форм
навчання й виховання, адаптації процесу навчання до нових вимог.
Становлення інноваційно-педагогічної сфери в освіті України відбувалося на
тлі «піднесення національно-культурного руху, утвердження національної системи
освіти й виховання, внесення національного компонента в структуру педагогічної
науки». Сьогодні в Україні активізація
інноваційного руху сприяє
становленню авторських шкіл інноваційного типу (М.Гузика, О.А.Захаренка, А.І.Сологуба,
М.Чумарної та ін.), діяльність яких спрямована на формування якісно нових,
альтернативних концепцій і педагогічних систем.
На сучасному етапі оволодіння мовою стає запорукою успіху майбутніх
фахівців. Для більш результативного навчання виправдане застосування принципу
наочності (використання таблиць, схем і т.д.), який може реалізуватися, на нашу
думку, за допомогою комп’ютера. Таким чином викладач оптимізує та урізноманітнює процес вивчення
мови. Завдяки впровадженню комп’ютера в навчальний процес, пропагується свобода
індивідуального вибору та вимагається відповідальне ставлення студента до
власного навчання; розвивається інтелект студента як діалогізм свідомості через
залучення до діалогу культур та поколінь; навчання у співробітництві,що робить
акцент на необхідності розвитку індивідуальної відповідальності та комунікативних
навичок для виконання спільного завдання й досягнення спільної мети; підвищення
пізнавальної активності за допомогою використання проблемних ситуацій і
формування мотивації студента; формування розумових дій з чітким поділом на
етапи. Отже, інновації у вищій школі передбачають: 1) організацію
науково-дослідницьких та навчально-методичних робіт з проблем професійної
освіти; 2) вивчення, узагальнення та поширення кращого вітчизняного,
європейського та світового досвіду в цій сфері; 3) організація і проведення
конференцій, семінарів, круглих столів , тренінгових курсів з інноваційних
методик викладання гуманітарних дисциплін у непрофільному ВНЗ. Крім того, у ВНЗ України широко
використовується рейтингова система контролю організації навчального процесу й
оцінки знань студентів. Головна мета – це поліпшення якості навчання шляхом
активізації навчальної діяльності, стимулювання активної самостійної роботи
студентів, а також створення умов для здорової конкуренції.
Сутністю інноваційних процесів в освіті є, по-перше, проблема вивчення,
узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду, і, по-друге,
проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки у практику. Ці дві
проблеми мають вирішуватися інтегровано. Проте проблема освітньої інноватики
знаходиться у стані розробки. Цьому сприяє загострення суперечностей між
фундаментальними науковими знаннями і складністю їх практичного використання ,
між фазою створення нового педагогічного знання і його досвідного впровадження
як інноваційного. Проте існують різні наукові підходи до проблеми інноватики.
М.В.Кларін зазначає: «За своїм основним змістом поняття «інновація» приналежне
не тільки до створення і поширення новацій, а й до змін у способах діяльності,
стилі мовлення, які з цим пов’язані. Розглядаючи інноваційні моделі навчання в
такий спосіб, ми звертаємося до нових дидактичних підходів, які формують
нетрадиційне уявлення про організацію навчального процесу [3].
Водночас виникає ряд суперечностей між традиційними підходами до навчання у
вищій школі і новими соціально-економічними вимогами суспільства; між
обмеженими в часі термінами навчання і зростаючим обсягом наукової інформації.
Диференціація наукового знання, його подвоєння постійно призводять до потреби
розширювати зміст освіти. Важливим моментом в освітній технології є позиція
студента в навчально-виховному процесі, ставлення до нього викладачів. Тут до
пріоритетних відносимо особистісно-орієнтовану, яка у центр системи освіти ВНЗ
ставить студента, забезпечує йому комфортні й безпечні умови розвитку,
реалізацію природних можливостей майбутніх фахівців. У цій технології
особистість – головний суб’єкт, мета, а не засіб досягнення поставленої мети.
Нині відбувається процес інтеграції різних підходів до навчання у світовій
практиці у поєднанні з національно своєрідною системою освіти кожної держави.
У науковій літературі виявлено загальні закони протікання інноваційного
процесу: закон незворотної дестабілізації інноваційно-освітнього середовища;
закон фінальної реалізації інноваційного процесу; закон стерео типізації; закон
циклового повторення [4].
Будь-яке теоретичне знання потребує засобів для практичної реалізації, які
частіше виступають у вигляді технологій. Сучасний етап характеризується
розширенням сфери освітніх і педагогічних технологій. Одні дослідники
(Дж.Брунер, П.Кенес-Комоський та ін..) ототожнюють технологію навчання з
процесом комунікації. Інші (О.Малібог, Т.Сакамото, Ф.Янушкевич) в освітню
технологію об’єднують засоби і процес навчання. Третя група (Д.Гасс,
О.Богомолов та ін..) пропонує розглядати її з позиції наукової організації
навчального процесу. В Україні технологія освіти розробляється з позиції
системного підходу, запропонованого Н.Ф.Тализіною, який, на нашу думку, є
перспективним і науково обґрунтованим.
Отже, становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у
світовий освітній простір потребує суттєвих змін інноваційного спрямування у
підготовці майбутніх фахівців у будь-якій галузі.
Зважаючи на актуальність даної теми, вважаємо за необхідне продовжити розробку
дослідження, наголошуючи при цьому на диференціації понять «інноваційні
технології з використанням нових психолого-методичних підходів» та «інноваційні
інформаційні технології», які, синтезуючись у процесі навчання, дозволять
підвищити ефективність навчання української мови, зробити навчальний процес
більш цікавим та різноманітним, що сприятиме покращенню пізнавальної активності
та освітнього рівня майбутніх фахівців.
